Визволення нашої області почалося 8 вересня 1943 року військами 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Родіона Малиновського. Першими на територію регіону вийшли з’єднання та частини 23-го танкового корпусу під командуванням Героя Радянського Союзу Юхима Пушкіна. Після тяжких боїв 10 вересня вони увійшли у Межову, Васильківку, заволоділи залізничним вузлом Чаплине, Павлоградом, Петропавлівкою.

Звільнення Дніпропетровщини пов’язане з великим літньо-осіннім наступом Радянської Армії відразу після завершення Білгородсько-Харківської операції. Стратегічне завдання було таке: звільнення Лівобережної України, форсування Дніпра, визволення Правобережної України.

Головною складовою оборонного рубежу німецьке командування вважало річку Дніпро. Глибоководний та широкий Славутич з високим правим берегом був серйозною перешкодою для наступаючих і вигідним для оборони. Німці «наїжачили» правий берег Дніпра стволами тисяч гармат та мінометів. Кожен метр водної поверхні прострілювався, а в повітрі перебували сотні літаків. Фашисти були впевнені, що «східний вал» надовго затримає радянські війська. Гітлер заявив: «Скоріше Дніпро потече назад, ніж радянські війська переправляться через нього».

Радянські війська завчасно розгорнули підготовку до подолання водних рубежів. Готували мостові і понтонні підрозділи, збирали засоби переправи: плоти, човни – все, що могло стати у нагоді при форсуванні ріки. Кожному воїну вручили «Пам’ятку бійцю про переправу».

21.09.1943 року після звільнення від окупантів Перещепиного, Новомосковська лівий фланг 6-ї армії, а саме: 267 стрілецька дивізія, 243 стрілецька дивізія, 573 стрілецький полк зайняли позицію і почали бої між Лоцманським і залізничним мостом. 22 вересня передові підрозділи 152 стрілкової дивізії  вийшли на рубіж річки Кільчень по лінії Підгородне, Куроїдівка, Спаське.

До Дніпра з боями через Обухівку рвались бійці 646 полку, 333 артилерійський полк 152 стрілкової дивізії під командуванням Каруни і Кузнєцова.

Найбільш запеклою і безкомпромісною битвою не на життя, а на смерть було форсування Дніпра в районі сіл Військове і Вовниги.

Уночі 24 вересня 1943 року з села Вороново Синельниківського району у напрямку Військового відпливли два човни з розвідниками. Досягнути правого берега Дніпра і взяти «язика» змогли лише бійці одного човна. Свідчення німецьких полонених допомогли продумати деталі переправи на правий берег і нанесення удару.

На світанку 26 вересня почалась переправа. Гітлерівці не чекали її в цьому місці. Вони сподівались форсування Дніпра в районі Хортиці.

Скориставшись цим, перші десантні групи непоміченими дістались берега й оволоділи прибережною висотою.

Фашисти п’ять разів контратакували наші позиції, однак скинути їх в річку не спромоглися. Безперервні бої тривали до 30 вересня, але на допомогу прийшли воїни 8-ї гвардійської армії.

Саме цей момент, коли на плацдармі у смертельному поєдинку зійшлися дві протилежні сили і радянські солдати, витримавши шалений опір ворога, зробили важливий крок до перемоги, зображений у діорамі «Битва за Дніпро».

Битва, що почалася у с. Військове, продовжувалася майже місяць, до 23 жовтня 1943 року і для німців закінчилася крахом.

Відзначаючи 70-ту річницю звільнення Дніпропетровщини від загарбників і вшановуючи героїчний подвиг визволителів, ми не маємо права ні на хвилину забувати героїзм і мужність тих, хто захищав наш край у 1941 році…

Під час Великої Вітчизняної війни територія області була ареною жорстокого протистояння радянських та німецьких армій, бо саме тут знаходився могутній промисловий центр з видобутку марганцевої та залізної руд, виробництва сталі.

Найважливіші бої розгорнулися влітку та восени 1941 року, які вели 6-армія генерала Малиновського, 273 стрілецька дивізія полковника Калініна, 245 стрілецька дивізія генерал-майора Дратвіна, 8 танкова дивізія генерала Пушкіна, Дніпропетровське артучилище та курсанти Полтавського тракторного училища.

У районі селища Клочко на піщаних пагорбах велися безперервні бої. Один із очевидців тих часів скаже: «Нарешті залишили пекло, вкрите трупами і піском, просякнутим кров’ю. Полк виводився на відпочинок до садів радгоспу «Нижньодніпровський». Але не довелося відпочити. У нас не виявилось сусідньої дивізії, очевидно вона загинула у жахливих боях із есесівською дивізією «Вікінг»».

Про героїчний подвиг, який здійснили солдати у серпні 1941 року в селі Степове у Дніпропетровському районі стало відомо лише цього літа.

273 стрілкова дивізія була сформована у Дніпродзержинську із добровольців міста металургів та хлопців сіл Єлизаветівки, Петриківки, Попової Балівки та бійців відступаючих частин. Вони вступили у бій з лютим ворогом. У степу за неточними даними загинуло понад 9 тисяч солдат, або вся стрілецька дивізія, а командир Дашевський та рядовий Рибальський були тяжко поранені. По той подвиг розповів Евген Йосипович Шемет, який тринадцятирічним хлопцем здійснив свій подвиг.

Велика робота проведена депутатом Віктором Бутківським пошуковцями, журналістами, жителями району…

До того місця буде висаджена Алея Слави…

Цими днями в селі Волоське Дніпропетровського району вирішено відновити пам’ятний знак.

Місто Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ радянські війська звільнили 25 жовтня 1943 року.

Завершилось визволення Дніпропетровщини на початку березня 1944 року.       

За форсування Дніпра і проявлений героїзм стали Героями Радянського Союзу 548 солдат і офіцерів.

Худокон А.О., вчитель-методист

 Ювілейної СШ №1